чтобы поместить сообщение или комментарий вам нужно войти под своим логином

логин

пароль

регистрация
забыл пароль



чтиво / интервью

"Global music" від Марини і Бориса Захарових.

Її музика голос і музика – прикраса української джазової сцени. Його лірика – прикраса української сучасної поезії (хоч поетом він себе і не називає). Разом вони створили один із найяскравіших етно-джазових проектів України – «Anno Domini». Інтерв’ю з ними ми записали після одного із концертів. Знайомтесь: Марина і Борис Захарови.

А.Х. - Ви позиціонуєте себе, як виконавці у стилі «global music». Що ви вкладаєте в цю назву?

Б.З. – «Global music» – це сучасна цікава тенденція не просто до поєднання якогось одного фольклору з джазовою чи академічною музикою, а поєднання різних фольклорів різних культур в єдине ціле. Тобто беруться музичні традиції якоїсь однієї культури і передаються засобами іншої культури. І ось це сплетіння можна назвати терміном «global music». Наприклад, Марина бере лемківську народну пісню і вплітає туди орієнтальну музику, додає мелізми…

А.Х. – А що це таке?

М.З. – Мелізми – це невеликі мелодичні прикраси. Ну наприклад… (наспівує мелодію)

Б.З. – Або інший варіант: скажімо, українська пісня виконується на інструментах, що притаманні іншій культурі.

М.С. – «Anno Domini» означає «після Різдва Христового». Що спонукало вас взяти таку назву для свого проекту?

Б.З. – Це відображення системи цінностей. Прагнення до спасіння душі… Хоча зараз ми вже не виступаємо під цією назвою, воліємо виступати під нашими власними іменами…

М.З. – Наприклад, були такі ситуації, коли я виступала із сольною програмою, а оголошували, що виступає «Anno Domini», і після концерту слухачі питали, чому у мене таке дивне ім’я. Багато разів називали Анною, навіть по телебаченню колись написали – «Анна Доміні»! Окрім того я знаю ще кілька груп, що користуються цією назвою, отже маємо ще один привід від неї відмовитись.

А.Х. – Відомо, що всю україномовну лірику пише Борис. Ви пишете лише для музичного проекту чи ще щось окремо видаєте?

Б.З. – Є тексти, для яких ще немає музики і, напевно, це важко буде зробити, вони достатньо самодостатні. Поетом я себе не називаю, бо бракує обсягу – навіть на одну збірочку не набралось матеріалу.

А.Х. – А що ви спочатку пишете, музику чи тексти?

Б.З. – Зазвичай спочатку я пишу текст, а Марина пише музику. Інколи навпаки, наприклад до трилогії «Три хвилі часу» спочатку була музика, а потім я писав текст. Але це скоріше виняток.

А.Х. – В останніх ваших піснях дуже багато Біблійних мотивів – Галілея, Ханааан… Чим вони інспіровані?

Б.З. – Вони інспіровані, власне, самим Ізраїлем, ми там часто буваємо.

М.С. – Ви використовуєте дуже багато мов у свої піснях. Чим вони вас захоплюють?

М.З. – Я б не сказала, що я їх знаю, вільно я володію лише українською, англійською і російською. Але є мови, які мене дуже приваблюють, так само, як і ті, що не дуже приваблюють. До тих, що приваблюють належать ромська, азербайджанська і іврит. Ще я дуже люблю іспанську і італійську мови, хоча ще нічого ними не співала. Коли я співаю, то я знаю кожне слово, щоб краще донести це до слухачів ісамій отримувати задоволення. Хоча спілкувати вільно цими мовами я не можу.

А.Х. – Як сталось, що ви вирішили заспівати мовою, якої вже немає – «ладіно»?

М.З. – Тут справа не в мові, а в традиціях, які захоплюють. Я взагалі люблю єврейську музику, але вона дуже різна, наприклад у Харкові живуть ашкеназькі євреї, які розмовляли на ідиші – він схожий на німецьку мову, якою я не дуже захоплена. Я ж люблю східний напрямок, напевно це почалося після поїздок до Ізраїлю. Тому більше люблю іврит, а також сефардську музику – музику іспанських євреїв. Хоча відповідної мови – «ладіно» вже не існує.

Б.З. – Історична довідка. 1492 року Ізабелла і Фердинанд захопили Гранаду і видали едикт, який змушував мусульман та іудеїв прийняти християнство, або вони оголошувались поза законом. Тому переважна більшість тих євреїв переїхала до північної Африки, частина – до південної Франції.

А.Х. – Ми вже вдруге відвідуємо ваші концерти у цьому прекрасному залі (концерт проходив у культурному центрі «Indie», вул. Чернишевського, 4/6). Розкажіть трохи про те, як він виник?

Б.З. – У 2005 році ми придбали цю майстерню скульптора і переробили її у культурний центр. П’ять років робили ремонт. Скажу чесно: робити ремонт весело і цікаво, а от отримувати всі дозволи… Весь дизайн тут зробила Софія Федорович.

А.Х. – Яким ви бачите цей центр, як ви його позиціонуєте?

Б.З. – Я бачу його мультикультурним і елітарним. Підкреслюю: елітарним, а не елітним, як машини, коні або, скажімо, сантехника. Тут важливо знайти якусь межу, щоб з одного боку заробляти гроші, але елітарність цього закладу не втратити.

М.С. – Коли ви починали вашу творчість, хто надихав вас, на чию музику ви орієнтувались?

М.З. – По-перше, ми надихаємо один одного, бо коли ми не були знайомі, нічого такого не було...

А.Х. – А як ви познайомились? Адже Борис не музикант.

Б.З. – Так я не музикант. А Марина мене… наколядувала. І вже чотирнадцять років ми разом.

М.З. – Сталось так, що коли я вчилась у музичному училищі, на уроках з поліфонії нам задали зробити обробки колядок. Треба було ту програму десь «обкатати». Але це був 1997 рік, люди ще не пускали до себе просто так у хату, були ще досить насторожені. І один мій знайомий сказав, що приведе нас до свого друга – це і був Борис, який нас не вижене, вислухає і йому сподобається. Так ми і познайомились із Борисом, із його мамою…

Б.З. – Я Маринку запримітив, і на десь святого Валентина пішов у гості до того нашого спільного друга, де була і Марина. От тоді ми і почали зустрічатись, а через чотири місяці одружились.

М.З. – Боря писав тексти, і, навіть, музику. Аматорську музику, але я бачила, що для нього це дуже важливо. Ось наприклад пісні «Вершник», «Крок»… – їх писав Боря, Хоча звісно потім ми їх переробили на більш професійному рівні, але все ж це була Боріна задумка.

Б.З. – Я навіть рік грав в «Anno Domini» на гітарі, але потім сам вирішив, що мені треба піти зі сцени і не псувати музику.

М.З. – Стосовно тих творчих особистостей, яких ми поважаємо, то це класичні джазові музиканти – Ніна Сімоне, Елла Фіцджеральд, якщо говорити про класичну музику – то це імпресіоністи, а також Шопен, Бах… Хоча, звісно, це трохи загальна картина.

Коли ти починаєш серйозно займатися джазом, то спершу важко знайти свою нішу. Коли ти починаєш переспівувати американські джазові стандарти, то треба відчувати якусь спорідненість з ними, правда ж? Як сказав наш друг Амір Перельман: «Я не темношкірий, і моя бабуся не збирала бавовну» . Так само і я: звісно я можу ці стандарти співати, але у душі відчуваю, що це не природно для мене. І ось я побачили Азізу Мустафа-заде, азербайджанську співачку, яка виконує джаз, але співає у своєму ключі – нікому нічого не доводить. Тоді і я зрозуміла: кожна людина може знайти свою нішу і поєднувати з джазом все, що вона захоче. Азіза мені дуже у цьому допомогла, хоч ми і не знайомі, але я вважаю її своєю вчителькою.

Потім переключились на ізраїльську музику – Avishai Cohen, Debka Fantazia, Amir Perelman, «Yemen Blues» - це недавно група з’явилась.

А.Х. – Коли ви плануєте видати новий альбом? Кілька нових пісень ми вже почули сьогодні…

Б.З. – Кілька нових пісень ми вже записали, коли були в Ізраїлі, з тамтешніми музикантами. Вийшло дуже класно! Будемо записувати і тут – із іншими музикантами. Думаю, що це буде не альбом, а збірка, куди включимо пісні і з попередніх альбомів.

А.Х. – Колись з вами грав гітарист Діма Горєлік, будете його залучати?

М.З. – Напевно ні. Є задумка грати із Аміром Шахсаром – він флейтист, але грає також на інших подібних арабських інструментах. Ще раз би з радістю зіграли із Наркетом Рамазановим (Наркет Рамазанов – відомий кримський музикант, учасник тріо Енвера Ізмайлова). Також ми грали із перкусіоністом Рустемом Барі, але його важко «вичепити», бо він грає сесійним музикантом у Дідюлі (Валерій Дідюля – відомий білоруський гітарист і композитор).

Якщо говорити про інструменти – я би хотіла додати легкі духові інструменти (флейту, сопілки), можливо ще контрабас.

А.Х – Дякуємо за інтерв’ю і чудовий концерт.



Розмовляли Андрій Храбустовський і Марія Слободенюк

Фото: Марія Слободенюк

комментарии


чтобы поместить сообщение или комментарий вам нужно войти под своим логином