чтобы поместить сообщение или комментарий вам нужно войти под своим логином

логин

пароль

регистрация
забыл пароль



чтиво / интервью

"Брюссель": детектив в естетиці

02.02.12 | euroradio.fm

Святослав Вакарчук і Петро Чернявський зустрілися з журналістами щоб розповісти про "піснярські роспівки" в "Брюсселі", майбутнє ОЕ та про презентацію в Москві.

 

З чого почався "Брюссель"?

 

Святослав Вакарчук: Мені захотілося трохи поекспериментувати з музикантами, яких я давно вважаю дуже хорошими, і з якими я працював або працюю зараз. І ось я придумав собі в голові такий склад українських музикантів, з ким би я ще хотів попрацювати. І вирішив реалізувати цю ідею за допомогою клавішника "Океану Ельзи" Мілоша Єліча і гітариста Петра Чернявського. І ось ми зібрали команду музикантів і зробили щось зовсім інше!

Також в проект входять: Сергій Бабкін, якого всі знають як сольного музиканта в тому числі по гурту "5’nizza", Дмитро Шуров (ех-музикант "ОЕ", Земфіра, Esthetic Education, зараз грає в гурті Pianoбой), барабанщик Макс Малишев - самий заслужений барабанщик. І Петро Чернявський, який зіграв на бас-гітарі - чому я невимовно радий.

Таким складом ми зібралися, у нас було всього 7 репетицій.

Петро Чернявський: А потім ми перемістилися в місто Брюссель, який і дав назву цьому проекту. Там, в палко улюбленій нами студії ICP Recording Studios ми за 2 тижні записали 12 пісень.

Святослав Вакарчук: Петро та Мілош були продюсерами проекту. Кожен продюсував свою частину пісень. Ми спеціально не говоримо, хто що. Нехай люди самі здогадаються. Професіонали, які дуже тонко слухають музику, думаю, зможуть відрізнити.

Ви сказали, що хотіли зробити щось нове. У чому головна відмінність "Брюсселя" від того, що було раніше?

Святослав Вакарчук: Наприклад, мені здається, у нас абсолютно незвичайна ритм-секція для пост-радянського простору. Дуже професійний барабанщик, який грає вже років 200 на своїх інструментах, і який переграв вже все, що можливо. І людина, яка вперше всерйоз взяв у руки бас-гітару - Петро Чернявський. У нас грає чудовий піаніст - Дмитро Шуров, який додає, можливо, щось від раннього "ОЕ", як говорять багато. Але паралельно є нове і зовсім несподіване раніше для гурту дуетне виконання пісень, яку ми робимо з Сергієм Бабкіним.

На концерті буде більше пісень у виконанні Сергія. Багато хто запитував, чому на платівці так мало пісень у виконанні Бабкіна, але так встигли зробити. Ми взагалі збираємося розширювати програму, там будуть не лише 12 пісень з платівки. З цією критикою я згоден. Мені теж хотілося більше голосу Сергія, він чудово співає. І задоволення підспівувати йому на бек-вокалі - для мене нова, приємна функція.

Ми поки домовилися нічого хітового або перевіреного з основних наших метрополічних груп на презентації не грати. Але подивимося, ми вирішили не загадувати наперед. Мабуть, ми зіграємо що-небудь незвичайне, що не входить в "Брюссель". До речі, мінський концерт буде першим у турі - і я не знаю поки, радіти чи сумувати вам (сміється). Але думаю, що радіти - все таки, це будуть найсвіжіші емоції!

Ви покликали до Брюсселя тільки одного музиканта з нинішнього складу ОЕ. Решта на Вас не образилися?

Святослав Вакарчук: Дивіться, все, що за бортом, і є океан. А те, що на борту - корабель. (Підкреслює гру слів і назві групи "ОЕ" Вакарчук).

Я не думаю, що вони образилися. Зрозуміло, у нас в гурті є різні жарти з цього приводу. Але це, скоріше, така двостороння іронія, дружня. І ніяк не пов’язана з якимись серйозними речами. Всі хлопці нас підтримують.

Петро Чернявський: Тобто група була нашим дуже надійним тилом. Таких друзів у гурті мало кому пощастило мати. На кожному з етапів ми могли всім з ними поділитися, і отримати саме ту думку, до якої ти прагнеш.

Вони не говорили вам, наприклад: "Хлопці, давайте переробимо цю пісню для "ОЕ"?

Святослав Вакарчук: Говорили. Тут я візьму весь удар на себе. І дійсно, багато з цих пісень могли бути, хто знає - може, ще й увійдуть, не будемо забігати вперед - в репертуар "ОЕ". Але, розумієте, творчість і бажання творити досить ірраціональні. І просто тому, що можна було так зробити ... Можна було! Але були б інші фарби. А мені захотілося таких.

Мені здається, що нинішній склад "ОЕ", слава богу, - це 5 чудових друзів, які грають разом, і будуть грати разом ще дуже довго. З "ОЕ" все зрозуміло - ми скоро будемо готувати новий альбом, у нас багато планів. Може бути, це пов’язано з тим, що ми дуже довго були в турах і багато грали одну й ту ж музику. Може бути, мені захотілося якогось творчого розмаїття. Я б не зміг собі дозволити в рамках "ОЕ" зібрати Петра на бас-гітарі, адже що б тоді робив Денис Дудко? (Басист "ОЕ" - прим.ред.)

Або, наприклад, стиль, в якому грає Макс Малишев або Діма Шуров кардинально відрізняються від того, що роблять Денчік (Денис Глінін-барабанщик "ОЕ" - прим.ред) Або Мілош (М . Єліч - клавішник). Але це зовсім не означає, що ти повинен .... Слава богу, музика - це не шлюбні відносини. Тут можна більше вільностей допускати.

Перша презентація проекту пройшла на каналі Youtube. Що вас найбільше хвилювало?

Святослав Вакарчук: Я чув, що на так званому "пострадянському" просторі першим зробив он-лайн презентацію Великий театр. Але, як не дивно, нас спостерігало значно більше людей. Мабуть, через те, що у Великий театр, все ж, усі бажаючі змогли сходити. А в нашій студії під час презентації було всього чоловік 20-30.

За статистикою, у нас було близько 100 000 унікальних підключень. Це було непросто технічно, але все вийшло.

Важко було виступати перед он-лайн аудиторією?

Святослав Вакарчук: Було дуже цікаво, співати просто в камеру ми б не змогли. Ми все-таки співали для людей. Але, звичайно, я в момент концерту не відчував, що його дивляться 100 000 чоловік. Раніше ми, природно, грали для такої аудиторії наживо і, звичайно, скажу я вам - це зовсім незвичайне відчуття. Тут нам здавалося, що все дуже інтимно, а насправді нас дивилося стільки людей.

Найбільше мене здивувало, звідки були ці люди, які нас дивилися. Припустимо, те, що дивилися у Владивостоці - ну, це 8 годин різниці з Києвом в плюс, 16+8 - тобто опівночі, саме час для молодих людей. Але те, що нас дивилися в Каліфорнії, а це 10 годин на мінус, піднятися з 6 ранку ... Я захоплююся такими людьми.

Яке життя у "Брюсселя"? З вашим першим сольником "Вночі" ви, на жаль, так і не приїхали до Мінська.

Святослав Вакарчук: Наше гастрольне життя буде дуже коротке. Трохи довше, ніж у мухи дрозофіли. Ми спочатку так домовлялися, тому що у кожного з музикантів свої проекти. Перший концерт буде в Мінську, потім знову весь квітень у нас буде тур, який, можливо, продовжиться восени.

Ми всі - і ви, і ми - повинні користуватися моментом. Тому що "Океан Ельзи" Мінськ приїжджав, приїжджає і ще буде приїжджати.

А ось "Брюссель" - не впевнений я.

Петро Чернявський: Ось вам ще одна відповідь на те, чому, все-таки, це другий проект. "Брюссель", а не "ОЕ". "Брюссель" може дозволити собі розкіш, зробити останній альбом, з властивим йому трагізмом. При цьому особливо не переживати. А от для "ОЕ", я сподіваюся, цей час ще не настав (сміються).

Ну, якщо пісень для "Брюсселя" більше не буде, чи відео?

Святослав Вакарчук: Так, ми змонтували відео на першу пісню платівки - "Airplane". Буквально через 2-3 тижні буде нове відео, але на яку пісню - нехай поки залишиться секретом.

Петро Чернявський: Ну, і щодо пісень ще - я б не зарікався.

Святослав Вакарчук: Так! Перша частина нашого туру закінчиться ближче до літа. Але чому б нам не зібратися потім і не зробити "Амстердам" або "Брюссель-2"?

Петро Чернявський: Так, чорт забирай - проект "Мінськ"! До речі, в "Брюсселі", в цьому альбомі є і частинка білоруської культури теж. Якщо пам’ятаєте, там є такі протяжні хорові шматочки, де співають 4 людини одночасно? Ми їх називали "Починаються" Пісняри ".

А взагалі, чому вирішили назвати проект "Брюсселем"? Раніше ви думали над назвою "96, 7", не менш загадковою, до речі.

Святослав Вакарчук: Я чесно скажу, що це було таким моїм волюнтаристським рішенням. Спочатку у нас дійсно була робоча назва, яку дав проекту темп композиції "Airplane". Вона мені здалася настільки незвичайної, абсурдною. Раніше я думав, що все темпи мають бути парними. І якщо вже непарними, то хоча б цілими. А тут прийшов Джума, наш звукоінженер. 96 - було занадто повільним темпом, 97 - швидким. І тоді він запропонував: "А давайте поставимо так!" І я запитав, що це за темп. З’ясувалося, 96, 7. Я не знав, що таке буває. Але Джума сказав, що на його метрономі буває і не таке!

Мене так це повеселило! Я подумав, що це класна назва. Але, як на мене, вона позбавлена всіляких подвійних і потрійних розумінь. А я не можу відмовити собі в задоволенні, включити в назву не просто назву. А "Брюссель" - це стільки всього!
Шоколад, пиво ...

Петро Чернявський: Ну, і коли ти приніс цю назву, я, сказати чесно, теж відчув полегшення.

Святослав Вакарчук: Багато дають назви альбомами цифрами. Від цього альбом "ОЕ" "1221" не став гірше. Але, тим не менше - хай будуть у нас не цифри, а географічна назва.

Для "Брюсселя" ви вирішили записати і вокал, і інструменти одночасно - трохи призабута практика. Чому ви вирішили до неї повернутися?

Святослав Вакарчук: Було 2 причини для цього: по-перше, ми були досить скуті за часом. А записуватися разом, хоч це і важко, але все ж значно швидше, ніж внакладку. По-друге, ми хотіли поекспериментувати, там була така можливість. Я скажу, що для мене це подвійний експеримент. Енергетично - це точно залік "у плюс". Але музично - уявіть, ти не так зінтонував в голосі, і все, весь гурт повинен перегравати. Хоча всі інші зіграли добре. Або барабанщик не задоволений - і все, я 17-тий раз повинен переспівувати. Є плюси і мінуси, думаю, в майбутньому ми будемо робити і так, і сяк.

Майже на кожній вашій платівці є пісні, записані англійською.

Святослав Вакарчук: "Airplane" - це взагалі сейшн! Там навіть в авторах як мінімум 3 людини зазначено. А в принципі - заради справедливості варто було б сказати - всі п’ять! Ми просто грали разом, і з’явився рядок "take me high, my airplane", так

само, як і рядок "come to me, baby" - а вже від неї народилася пісня. В "Океані" не хочеться якось розбавляти чистоту стилю.

А тут можна було все, що завгодно. Мій близький друг англомовний Пол Найлан адаптував тексти. Я дуже переживав, щоб вони звучали природно. Є пара фраз, особливо в "Сome to me, baby", про які я думаю "Я б так не сказав"! Тому, звичайно, англійська мова для мене - "повидєлуватися" трошки. У принципі, ми не були обмежені цими двома мовами, могло бути й більше!

Зйомки кліпу "Airplane" були інтерактивними. Чи справді це реальний аеропорт, реальні люди? Чи все ж "підставні"?

Святослав Вакарчук: Все реально! Негативних реакцій не було. Але було два дуже смішних моменти. Спочатку, коли ми тільки приїхали, розвернулися і почали все це грати і знімати, люди на чартерних рейсах відлітали до Туреччини. Цих людей відразу було видно, вони так швиденько включилися в процес, активно. Всім було весело, вони ще до вильоту накотили, я думаю. І вони так нам допомагали! А потім вони всі полетіли, а нам потрібно було ще дозняти кілька кадрів. І залишилися тільки пасажири бізнес-тревелерз. І відразу емоційний градус впав удвічі. Якщо перші вели себе як маленькі діти, другі - так насторожено. Не були проти, а просто спостерігали. Після зйомок до мене підійшов якийсь чоловік із Західної Україна, розчулений, потиснув

мені руку і сказав: "Спасибі, хлопці, що співаєте українською". Ми так сміялися потім! (Пісня "Airplane" англійською мовою - прим.ред)

Петро, як вам досвід гри на бас-гітарі? Як взагалі виникла ця ідея?

Петро Чернявський: Ідея, відразу скажу, не моя, Славко запропонував це зробити. А гітара або бас-гітара - все одно, мені дуже добре гралося з моїми партнерами.

Святослав Вакарчук: Я можу назвати дві причини, чому Петро може зробити це добре. По-перше, у мене завжди була в голові історія про те, як записувалася пісня гурту The Rolling Stones "Sympathy For The Devil", якій була потрібна специфічна басова партія, і її Keith Richards зіграв сам, хоч у них прекрасний басист Bill Wyman. Але в цій пісні він грав на перкусії. Це перша причина. Друге - я пам’ятаю Петра на репетиціях, який часто пропонує незвичайні для бас-гітари ритмічні рішення в "ОЕ". Він, звичайно, це не грає, але часто щось пропонує. І я подумав, чому б ні? Тим більше, що барабанщик там такий, з яким би навіть я, людина, яка нічого не розуміє в бас-гітарі або гітарі, мабуть, щось зміг зіграти.

Петро Чернявський: Максим Малишев - це Віталій Кличко українських барабанів.

Святослав Вакарчук: Так! Йому скажеш з Вами зіграти на бас-гітарі - і він відповість "Добре!". І буде добре. Ми нічим не ризикували, і я вважаю, що вийшло добре. Можливо, у Петра не стадіонний підхід до бас-гітари, але саме це в "Брюсселі" мені дуже сподобалося. Мені здається, це найбільш незвичайна ритм-секція на тому просторі, який ви називаєте пострадянським.

Найкраще або гірше - вирішувати вже не мені. А ось, що саме незвичайне - це точно.

І до того ж, було дуже цікаво з Дімою Шуровим грати. Оскільки немає активної гітари, тут трохи інша природа звуку. По-іншому розвиваються пісні, вони по-іншому вигадані. Це дуже цікаво. А взагалі, це дуже сприяє творчому розкриттю. Запис альбому був майже детективом в естетиці.


комментарии


чтобы поместить сообщение или комментарий вам нужно войти под своим логином